Нас від страшних подій квітня 1986 року, коли трапився вибух на 4 енергоблоці Чорнобильської атомної станції, розділяє в часі 38 років. На жаль, наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф даються взнаки й донині. За ці роки ми відчули підступність «мирного атома». Україна постраждала в екологічному, економічному, сільськогосподарському напрямках, але найболючіше – це втрачене здоров’я ліквідаторів, яких меншає з кожним роком, невиліковні хвороби від яких потерпають українці.
Лубенщина одна з перших долучилася до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Понад 3 тисячі лубенців підставили плече країні у її найтяжчі хвилини. На жаль, багато хто вже у засвітах, а Алея пам’яті на Зажур – горі розростається все новими й новими берізками, що є символом завершення земного шляху чорнобильців. У місті, старостинських округах нашої громади, пам’ятні знаки нагадують про подвиги земляків, їх жертовність.
Як і 38 років тому, чорнобильці нашої територіальної громади вболівають за свою країну. Вони, окрім того, що беруть активну участь у громадському житті краю, розвивають чорнобильський рух, займаються також плідною волонтерською діяльністю. Донатять на ЗСУ, підтримують захисників-лубенців, що ведуть боротьбу проти ворога на передовій і в тилу. Вони тісно співпрацюють з волонтерськими штабами, благодійними фондами, організаціями.
Ліквідатори розуміють серйозність руйнувань енергетичної інфраструктури, яких сьогодні завдає ворог, болісно сприймають захоплення Запорізької АЕС, бо знають, якими масштабними можуть бути наслідки втручань у роботу станції. Як справжні українці, у силу своїх можливостей, докладають зусиль аби нашу державу було звільнено від окупантів.
Давайте сьогодні усі разом, біля пам’ятних знаків ліквідаторам, віддамо шану героям Чорнобиля, яких немає серед нас. Подякуємо усім, хто в строю та активно долучається до громадського життя нашої громади!
