18 вересня, з нагоди відзначення чергової річниці вигнання фашистських окупантів з Лубенщини у роки Другої світової війни, до пам’ятників та пам’ятних знаків жертвам нацизму, що розташовані у всіх куточках нашого міста та сільських населених пунктах лягли квіти.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 мільйони солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тисяч вояків) і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня–листопада 1944-го війна не скінчилася. Українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним. Українські армійські частини Радянської армії у 1943–1944 роках використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.
Зараз онуки й правнуки тих, хто гнав нацистів з України у 1943- 1945-му роках знову боронять рідний край від російських окупантів. Ця боротьба жорстока й кривава. Тож, маємо пам’ятати всіх, хто віддав своє життя тоді й боронить Україну зараз. Про це говорив, покладаючи квіти Лубенський міський голова Олександр Грицаєнко.
День визволення Лубенщини від нацистів у 938-й день нашої сучасної війни має надихати нас до спільної боротьби. Захоплена територія стає вільною. Так завжди було в минулому, так точно буде у майбутньом.
Вічна слава і пам’ять всім, хто загинув за волю і незалежність України!
