Слово, запечене війною із дрібкою гумору

Для кого писалася книга «Полінка»? Чому антивоєнний роман «Цуцик», який розійшовся за чотири місяці, обзивали ледь не спецоперацією ФСБ? Звідки взявся позивний «Спілберг», до чого спонукають нічні чергування з економним ліхтариком та як можна посміятися з власного поранення? На ці й не лише на ці питання отримали відповіді читачі Публічної бібліотеки імені Малика під час теплої та атмосферної зустрічі з письменником-земляком, ветераном російсько-української війни Віталієм Запекою.

Наш гість народився у Полтаві, до війни був професійним фотохудожником, тож 2015-го з фотоапаратом на неї й пішов. Його 10 000 світлин знаходяться в кількох музеях та Держархіві з поміткою «Зберігати довічно». Зі слів Віталія, за пів години на війні відчував себе, як удома, а після повернення вдома півтора місяці не міг прийти у себе. З 25 лютого 2022-го він – знову на війні. Командир відділення РПГ отримав серйозне поранення від кулі снайпера на Донечинні. Чотири кілометри самотужки добирався до евака.

Автор восьми книг та лауреат кількох літературних премій зазначає, що писати його надихнули читачі у соцмережах. Перше видання «Цуцика» розійшлося за чотири місяці без реклами, завдяки людському розголосу, а його презентація п’ять років тому відбулася саме в нашій бібліотеці. «На війні не тільки стріляють, там достатньо часу, щоб подумати про життя. У мене було 11 ротацій, і після кожної записував враження. Окремо – смішне та дивовижне. Проте, спочатку друкувати не хотів. Думав: як можна писати про війну смішне, якщо вона триває?.. Початок повномасштабного вторгнення, поки була свіжа пам’ять, писав, занотував і знову писав, бо висіло прокляте «Встигнути, доки живий». Зараз, коли підписую свої книжки, бажаю лише дві речі. У першому випадку я всім бажаю щастя. У іншому – перемоги. В принципі, під словом «щастя» буде й перемога, і все інше. У кожного воно окреме, у кожного своє. Але спільне для нас усіх…». Приєднується до побажань Віталія Запеки й весь колектив книгозбірні.