2 листопада на майданчику біля кінотеатру «Київська Русь» відбулася акція-нагадування «Не забудьте про нас у темряві війни». Ця акція, яка відбувається у першу неділю місяця, вже стала традиційною. Її учасники – рідні захисників, представники влади, волонтери, мешканці Лубенської та сусідніх громад, небайдужі лубенці, – усі, кому болить, хто співпереживає за долю військовослужбовців з якими немає зв’язку, які зникли безвісти чи знаходяться в полоні. У серцях учасників акції живе надія. Вона гуртує їх, додає сил, щоб боротися, не опускати рук, коли так боляче і важко. На обличчях матерів, батьків, дружин, доньок, сестер – сльози, у руках – портрети героїв. У кожного своя історія, але спільний біль.
Рідні полонених та зниклих безвісти ділилися своїми переживаннями. Одним вдалося дочекатися і вони розповідали про нелегкий шлях пошуків, у інших - найрідніші люди повернулися на щиті, але вони тримаються, приходять на акції, знаходять тут розраду і силу жити далі. Комусь невідомо нічого, але він вірить.
Вірити, чекати, співпереживати, бути згуртованими закликав учасників акції і Лубенський міський голова Олександр Грицаєнко.
Щоб віра і надія не згасала у серцях рідних зниклих безвісти захисників, неподалік входу у парк «Центральний» було відкрито «Дерево надії». Ідея його створення народилася в серцях рідних зниклих безвісти захисників. Їх підтримала Лубенська міська рада. Інсталяцію реалізовано коштами приватних підприємців. Майстер «Дерева надії» Володимир Солдатенко.
Як зазначила у своєму виступі керуючий справами виконавчого комітету Лубенської міської ради Юлія Білокінь - це символ нагадування про тих, чиї сліди загубилися між небом і землею. Це символ віри, надії та незламності.
Закликала не втрачати віри у повернення зниклих безвісти військовослужбовців і сестра загиблого захисника полку «АЗОВ» Яна Сугак.
На дереві замайоріли стрічки, а у небо злетіли кульки білого чорного, блакитного кольорів, що символізують біль утрати, віру в диво й любов, що не згасає.
Зашелестять стрічки на «Дереві надії», покличуть додому захисників, яких так чекають рідні. Віримо, що вони почують і повернуться.
