18 вересня завдяки моїм «друзям та шанувальникам» я стала відомою на теренах Фейсбуку. Минув час, новина стала вже неактуальною. Але ж є ще і людина, яка живе у маленькому місті, яку кожен знає (двадцять шість років педагогічного стажу) та ще й зараз працюю у владі (секретар міської ради). Мене може захистити закон та і я сама.
16 вересня уся Лубенська громада вийшла до пам’ятників та пам’ятних знаків, щоб вшанувати полеглих у боротьбі з нацизмом у роки ІІ світової війни. У багатьох українських містах (Лубни-не виняток) Дні міста святкуються у дні вигнання нацистів. Це дискусійний і суперечливий момент. Тема визначення дати для Дня громади потребує широкої дискусії серед громадськості, фахівців, істориків, краєзнавців, депутатів міської ради. Ми готові до фахової, негаласливої спокійної дискусії про це після закінчення війни.
Актуалізація української складової у ІІ світовій війні важлива з точки зору заперечення путінської пропаганди «Ми б і без українців перемогли нацизм». Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і в партизанських загонах і формуваннях українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й у лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та Тихоокеанському напрямку. Маємо пам’ятати усіх. Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без поєднання зусиль.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна, і мешканці лубенського краю також: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 мільйони солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тисяч вояків) і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером. Але подіями жовтня–листопада 1944-го війна не скінчилася. Українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття. Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним.
Українські армійські частини Радянської армії у 1943–1944 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА. В очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч).
Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни – масові репресії продовжувалися аж до смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч. Унаслідок організованого масового голоду 1946–1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.
Ст.1 п.4 д) Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», визначено, що: до символіки комуністичного тоталітарного режиму не належать пам’ятники, пам’ятні знаки та об’єкти топоніміки, що пов’язані з опором і вигнанням нацистських окупантів з України.
Відповідно до чинного Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», ст. 2 п.1 - основними формами увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років є: відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги, днів вигнання нацистів з України...
Саме біля такого пам’ятного знаку знаходилась і я, як представник влади. Добре вивчивши цей закон, прекрасно знала, про що я повинна була говорити біля нього. Пам’ятний знак, біля якого я знаходилась, побудований на честь 337 стрілецької дивізії, яка першою зайшла у наше місто у вересні 1943 року.
Таким чином, пам’ятники і меморіали у Лубенській громаді, присвячені пам'яті українців, які боролися із нацизмом, не підпадають під дію згаданих Законів. Водночас, я поділяю занепокоєння громадськості щодо змісту цих пам'ятників. Вони ще з часів СРСР, правонаступником якого є сучасна Росія де-юре на рівні ООН, несуть старі комуністичні сенси і візуальні образи. Але ж спочатку потрібно щось змінити на законодавчому рівні, а потім звинувачувати представників влади на місцях.
Досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна у кінцевому підсумку закінчується у столиці агресора. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, з розпадом Радянського Союзу, а остаточне визволення станеться після Української Перемоги в нинішній російсько-українській війні за незалежність. У комунікаційній кампанії виконкому Лубенської громади до Дня міста (у повідомленнях на офіційних сторінках у ФБ, сайті, під час тематичних зустрічей, в тому числі й тієї, в якій мене зробили «зрадницею» та «гебовкою») саме цей термін і використовувався.
Можу заявити відповідально – пост у соціальній мережі замовний. Стає соромно за людей, які в рамках законодавчих ініціатив, у частині виконання Законів України не хочуть читати Закони. А люди, які займаються декомунізацією у Фейсбуці, нехай звертаються до депутатів Верховної Ради, щоб щось змінити не тільки на сторінках соціальної мережі, а й у реальному житті.
Міська рада після нашої Української Перемоги спільно з УІНП працюватиме над проблемою переозначення і відповідно реконструкції відповідних пам’ятників та меморіалів, пов’язаних з подіями ІІ-ої світової війни. На них має бути відображена науково виважена та законодавчо обумовлена термінологія. Оскільки червоні маки (в українських піснях говориться, що червоні маки розцвітають там, де пролилася козацька кров; детальніше на офіційному сайті УІНП як центральному органі виконавчої влади за цим посиланням https://bit.ly/3oGP9wP) є проявом поваги до тих, хто знищив нацизм, та новим символом Перемоги українського народу у Другій світовій війні.
Вважаю, що у нинішній час, як ніколи раніше, потрібно не лише пам’ятати, яку ціну заплатили українці у ІІ світовій війні, і яку ціну ми змушені платити зараз, але й говорити біля пам’ятних знаків, меморіалів про це. До цих місць треба приходити і розповідати історичну правду. Це обов’язок кожного з нас, а особливо представників органу влади.
Прикро і сумно від усвідомлення того, що чиясь надто «збуджена уява» у традиційних пам’ятних заходах бачить провокативні дії, висмоктуючи з пальця сумнівні звинувачення.
Секретар міської ради
Маргарита КОМАРОВА
