Пам'ять - нескінченна книга, в якій записане все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-червоним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.
23 листопада в Україні - День пам'яті жертв голодоморів. Їх пам’ять вшанували на Кургані Скорботи.
Низько схилили голови у хвилині мовчання та поклали квіти й колоски до монумента заступник начальника Полтавської обласної військової адміністрації Антон Чубенко, Лубенський міський голова Олександр Грицаєнко, голова Лубенської районної військової адміністрації Сергій Сіряченко, директор департаменту освіти і науки Полтавської ОВА Євген Кончаковський, представники Лубенської міської ради та районної адміністрації, громадських організацій та всі, кому болить минуле і сучасність України.
Сьогодні, коли від початку голодомору минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.
Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно убієнних. Пам’ять про тих, хто не дожив, недолюбив, про живих і ненароджених.
Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає.
Головний урок, який ми винесли з Голодомору-геноциду полягає в тому, що буває з народом, коли в нього немає своєї держави, і що буває з народом, коли у нього немає своєї армії, яка може цей народ захистити.
Голодомор забрав мільйони життів українців. Та нажаль і сьогодні український народ знову переживає важкі часи на нашу землю прийшла біда… Війна, кремль розв’язав проти українського народу чергову війну на знищення і не приховує намірів вчинити геноцид.
Закликаємо сьогодні о 16.00 згадати в Загальнонаціональній хвилині мовчання про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди. Та запалити свічки пам’яті на підвіконнях – у власних домівках, офісах – де б ви не були. Нехай кожен вогник у вікні буде символом скорботи та пам’яті про загублені життя, іскорками віри в майбутнє.
