Шановні лубенці!
Сьогодні рік, як життя кожного українця поділилося на ДО і ПІСЛЯ. Рік, коли страшне слово «Війна» стало нашою реальністю. Рік болю, розгубленості, розпачу, сліз, втрат. І рік незламності, єдності, рішучості, хоробрості, надзвичайного піднесення і гордості за те, що ми – українці – надзвичайна нація сильних і хоробрих людей!
Рік тому, 24 лютого 2022 року, вже о 6 годині ранку під стінами міської ради зібралися сотні лубенців, щоб стати на захист України. Жодних сумнівів, жодного страху чи розгубленості. Тільки палаюча лють в очах і непохитна впевненість у тому, що тільки так і потрібно вчинити.
А потім потягнулися важкі дні, коли потрібно було організуватися, збудувати блокпости, допомогти тим, хто тікав від обстрілів, налагодити життя тут – в тилу.
Я щиро вдячний тим, хто це все зробив. Хто весь час захищає і волонтерить, будує, лікує і навчає, пече хліб і патрулює вулиці, саджає квіти і просуває українську культуру, підтримує нужденних і залучає інвестиції.
Лубенці весь цей рік не втрачали сили духу і виявили себе справжніми відважними воїнами. Підтвердження цьому - численні військові нагороди наших земляків, у тому числі й дві найвищі нагороди Героя України: старшого лейтенанта ЗСУ Артура Кравченка та підполковника Національної гвардії Олега Голінея. І зараз сотні лубенців у найгарячіших точках боронять нас, свої сім’ї, дітей, рідних – Україну від жорстокого загарбника.
Нехай вас Бог оберігає, любі наші захисники! Ми молимося за кожного вас, наші герої!
На жаль, Лубенщина за цей страшний рік попрощалася не з одним своїм захисником. Кожна звістка про загибель на фронті земляка болем відгукувалася в серцях лубенців, але ще більше гуртувала довкола спільної мети – Перемоги над ворогом.
А ще ви – дорогі лубенці – за цей рік виявили всю глибину ваших щирих і щедрих сердець.
Повномасштабне вторгнення російських агресорів в Україну стало каталізатором для надзвичайно потужного волонтерського руху на Лубенщині.
Мабуть, не залишилося жодної людини, яка б стояла осторонь. Хтось долучався до роботи Благодійних фондів, хтось донатив кошти на потреби ЗСУ, хтось особисто відвозив все зібране у найгарячіші точки; зустрічали переселенців, розвантажували машини, пекли пиріжки й варили вареники, плели сітки й «кікімори», переробляли на консерви тонни продукції, розважали малечу й хворих, сіяли й жнивували - і все це заради нашої Перемоги.
Лубенщина стала тимчасовим прихистком для близько 9 тисяч внутрішньо переселених осіб. Намагаємося, щоб вже після Перемоги України у всіх залишилися лише добрі спогади про наш край.
Україна вистояла, попри те, що навіть західні аналітики відводили від кількох днів до кількох тижнів до падіння Києва й повної окупації. І в цьому є й наша заслуга.
Давайте будемо слухати одне одного, чути одне одного, бачити одне одного, поважати одне одного. Тільки в єдності наша сила. Тільки разом ми переможемо ворога!
Тримаймо стрій і разом до Перемоги!
Все буде Україна!
Лубенський міський голова Олександр ГРИЦАЄНКО
