17 грудня 2022 року парламент ухвалив постанову про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках. Відповідно до цього документа, у 2022 році на державному рівні відзначатиметься ювілейна дата, що безпосередньо стосується нашої громади - 200 років із дня народження Матвія Номиса (справжнє прізвище – Симонов) (1823–1901), етнографа, фольклориста, письменника, педагога, видавця.
Матвій Номис (справжнє прізвище — Симонов) — етнограф, фольклорист, письменник, педагог, видавець, життя і діяльність якого пов’язані з Лубенським краєм. Протягом життя збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало зразків усної народної творчості. Укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань українського усного фольклору малих жанрів (прислів’я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо). Найвизначніша праця Номиса — «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис» (СПб, 1864), яка містить понад 14,5 тис. приказок і загадок. У ній опубліковані також записи Степана Руданського, Василя Білозерського, Пантелеймона Куліша, В. Лазаревського, Марка Вовчка та інших. Ідеологи КПСС віднесли Номиса до так званих «буржуазних діячів». Відтак, значна частина його творів у СРСР не перевидавалась. Лише в 1985 році з ініціативи та на кошти ще одного видатного полтавця, племінника Симона Петлюри і патріарха УАПЦ Мстислава (Степана Скрипника), деякі книги були перевидані в діаспорі, а після відновлення незалежності, на початку 90-х — у журналі «Київ» та видавництві «Либідь». Свої праці Матвій Симонов підписував «М. Номис» — цей псевдонім утворений від частини (без -ов) справжнього прізвища, прочитаного у зворотному порядку і абревіатури імені письменника і фольклориста. Якщо слово Симон прочитати навпаки, отримаємо Номис. Саме під таким ім’ям він і відомий широкому загалу.
Відомо, що помер 8 січня 1901 року у Лубнах. Пилип Капельгородський в статті «На Лубенському літературному грибовищі» (1928) писав, що бачив могилу письменника «між двома високими стрункими берізками, кроків за 90 від огорожі кладовищенської церкви». Тепер вона загублена.
Відомо, що ця могила була розташована на території кладовища, де нині знаходиться Дитячий парк.
З газети «Рідне слово» №43 1942 рік.
"...років 6—7 тому в Лубнах було знищено старе кладовище на Ярмарковій площі і церкву перед ним. Кладовище це являло собою величезний, добре впорядкований парк з широкими алеями й стародавніми, над деякими могилами, надгробками І половини ХVІІІ ст., що мали й археологічний інтерес. Знищення кладовища мотивувалося необхідністю поширити і без того безконечну базарну площу. І ось наказом деяких «діячів» розкішні дерева на кладовищі було зрубано, могили розкопано й зрівняно з землею, надгробки, каплички й мавзолеї повалено й побито. Довгий час все це мішма валялося на землі, а. врешті, і звільнену від кладовища й парку площу засіяли вівсом, забувши про розширення базару".
Готуючись відзначити ювілей Матвія Номиса, хотілося б знайти місце, де була його могила. Звертаємося з проханням до всіх, хто має якусь інформацію про могилу Матвія Номиса, повідомити про це працівників Лубенського краєзнавчого музею ім. Гната Стеллецького.
